Льопко В.В.

Закарпатський державний університет

Світовий досвід і особливості його застосування в розвитку С(В)ЕЗ України

Важливим засобом стимулювання господарської діяльності в межах транскордонного співробітництва може бути організація різних типів спеціальних (вільних) економічних зон. Цікавим і корисним для застосування в Україні є міжнародний досвід створення та функціонування С(В)ЕЗ, як ефективного механізму залучення інвестицій в об’єкти транскордонної інфраструктури прикордонних територій.

Спеціальні (вільні) економічні зони існують майже в усіх промислово-розвинутих країнах. Прообразом сучасних ВЕЗ вважаються стародавні центри вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільні міста Середньовіччя й так звані “вільні порти”, які створювалися з метою інтенсивного розвитку місцевого ринку, а також прискореного розвитку міжнародної торгівлі. Першим у світі статус “вільного порту” набуло в 1595 році місто Генуя (Італія). З того часу “вільні порти” виникли в багатьох містах: Саїді, Мальті, Адені, Колоні та інших портах різних країн світу. В Україні першим “вільним портом” у 1817 році стала Одеса. Головна особливість “вільних портів” полягала в тому, що товари на їх територіях складувалися безмитно. З розвитком ринкових відносин “вільні порти” почали переростати у ВЕЗ, де товари не лише складувалися безкоштовно, але й підлягали безподатковій, безмитній подальшій переробці, підготовці до реалізації з метою підвищення їх якості і поліпшення зовнішнього товарного вигляду, реекспорту.[1,с.35]

Американські економісти М.Фраз’є і Р.Рен відзначають, що ВЕЗ являють собою одну із найдавніших і в той же час сучасну ідею людства в області економічного розвитку. За їх думкою ще з часів фінікійців, держави намагалися залучити іноземний капітал, розвивати міжнародну торгівлю, відокремлюючи визначені географічні території, звільнені від податків, митних зборів і наділені певною фінансовою самостійністю. Вони також вважають, що в своєму розвитку ВЕЗ пройшли три етапи:

1-й – складські і транзитні зони. Це – найстаріший тип зон. Він забезпечував різним фірмам і компаніям можливість складувати, перевіряти, пакувати, маркувати товари в умовах звільнення цих товарів від мита та інших державних зборів;

2-й – промислові експортно-виробничі зони. На цьому етапі пільги надаються підприємствам, що займаються на території складанням і виробництвом на експорт;

3-й – комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, ВЕЗ тощо).[2]

Офіційне визначення ВЕЗ вперше було подане в VІІІ додатку до Кіотської конвенції (1973р.). Вільна зона (зона “порто-франко”) визначається тут як частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної системи, тому не підлягають обов’язковому митному контролю та обкладанню податком.

Діяльність ВЕЗ спрямована на досягнення двох цілей:

· вони можуть створювати “острівці конкурентоспроможності” в економіці, яка ще не повністю готова до міжнародної конкуренції;

· вони можуть перенести переваги міжнародної конкуренції у національну економіку і таким чином допомогти країні стати більш конкурентоспроможною.[3]

Загальновідомими є два основні підходи до формування СЕЗ: територіальний (на визначеній території встановлюють особливі економічні, юридичні та інші умови) та функціональний (в основу ставиться створення умов для прискореного розвитку окремих галузевих напрямків).

У міжнародній практиці налічується понад два десятки різновидів СЕЗ.[4]

Першою в світі зоною, від якої ведуть свій відлік сучасні вільні економічні зони вважається вільна експортно-промислова зона створена у 1959 році на базі аеропорту Шенон (Ірландія).

Найбільша кількість ВЕЗ нараховується у США – біля 200. Найстаріша ВЕЗ у Нью-Йорку, крім того, вони діють у Бостоні, Чикаго, Клівленді, Сан-Франціско, Сіетлі та інших містах. [5] Юридичні засади розбудови зон зовнішньої торгівлі (ЗЗТ) у США були створені “Актом про зони вільної торгівлі” від 1934 року. Їх метою визнано сприяння міжнародній торгівлі та стимулювання збільшення кількості робочих місць. ЗЗТ в США поділяються на два основні види: зони загального призначення та субзони спеціального призначення. В рамках Угоди про вільну торгівлю між США та Мексикою, створено зони “маквіладора”, основним принципом функціонування яких є виробничо-коопераційні схеми. [6] Такі схеми передбачають безмитний імпорт сировини, обладнання, виробничих технологій та комплектуючих з транснаціональних компаній США до Мексики, де відбувається конвеєрне збирання готових виробів з їх наступним реекспортом у США. [7] В цілому, в Мексиці нараховується 1500 маквіладорних підприємств. Основна мета створення подібних секторів – забезпечення зайнятості населення прикордонних регіонів, залучення іноземних інвестицій та новітніх технологій, в першу чергу для тих видів виробництва, де використовується мексиканська сировина. Слід зауважити, що принцип “маквіладора” у Європі застосовано на німецько-польському кордоні.[8,с.79]

Активними прихильниками ВЕЗ є уряди Китаю, Угорщини, Польщі, Росії.

Особливих успіхів у розвитку зон досягнуто в Китаї, де налічується 5 великих СЕЗ, 15 районів техніко-економічного розвитку, 5 відкритих приморських економічних районів, нова зона розвитку Пудун, 27 зон розвитку високих технологій (технополісів), 14 зон вільної (безмитної) торгівлі.[9,с.19] СЕЗ в КНР засновані у 1980 році затвердженням Положенням про СЕЗ.

Створення СЕЗ відбувається в багатьох країнах світу, однак, для України особливо цікавим може бути досвід їх створення у сусідніх Центральноєвропейських країнах.

Проекти СЕЗ у Польщі, фактично було розпочато у 1989 році. СЕЗ створювалися з метою залучення іноземних інвестицій до окремих районів країни для стимулювання там економічної діяльності. Практично всі СЕЗ Польщі розташовані або на узбережжі Балтійського моря, або у прикордонній смузі країни. Така географічна орієнтація вибрана з ряду причин. По-перше, всі підприємства, розташовані у ВЕЗ, орієнтовані на експорт послуг (перш за все транзитних) та вироблених у зоні товарів. По-друге, важливим фактором для нормального функціонування зони є забезпеченість відповідною інфраструктурою та вільною робочою силою. [10]

Першим реалізованим проектом ВЕЗ є зона у Щецині-Свіноуйсце, розташована на кордоні з Німеччиною, поблизу скандинавських портів та важливих морських шляхів. Розташування її дуже вигідне – з одного боку – це прикордонний регіон, а з другого – портова зона. Фінансово-економічний режим зони включає звільнення інвесторів від податків терміном на 5 років, з подальшим податком на прибуток 30%.

ВЕЗ Малашевичі-Тересполь розташована біля кордону з Біларуссю в районі Бреста. Її розташування визначалося географічним положенням на головному транспортному шляху Схід-Захід.

Основні завдання, які покликані вирішувати ці ВЕЗ, є обслуговування комерційного транзиту західного спрямування та надання послуг по складуванню та обробці товарів, що перевозяться з Європи на Схід.

В Угорщині процес зонування було розпочато після прийняття відповідної постанови Міністерства фінансів і Міністерства зовнішньої торгівлі про особливості режиму функціонування ВЕЗ. За законодавством Угорщини ВЕЗ є територією, підприємством, нерухомим майном або його частиною, що мають обладнаний кордон та офіційно оголошені безмитним районом.

Активне формування ВЕЗ в Угорщині також почалося у 1989 році. Створені у цей час зони покликані вирішувати зовнішньоторговельні, економічні та соціальні проблеми, перш за все у регіонах країни.

Згідно Закону України “Про загальні засади створення і функціонування С(В)ЕЗ” спеціальна (вільна) економічна зона – це частина території країни, на якій встановлюється і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок дії законодавства країни в галузі митної, валютно-фінансової, податкової та інших умов економічної діяльності національних та іноземних юридичних та фізичних осіб. [11]

В Україні прийнято рішення про створення таких С(В)ЕЗ: “Донецьк”, “Азов” (Донецька область); “Закарпаття” (Закарпатська область); “Яворів”, “Курортополіс Трускавець” (Львівська область); “Славутич” (Київська область); “Інтерпорт Ковель” (Волинська область); “Миколаїв” (Миколаївська область); “Порто-франко”, “Рені” (Одеська область); “Порт Крим” (АР Крим) [12]

Серед основних функцій, що повинні покладатися на СЕЗ є залучення іноземних інвестицій та технологій, розширення експорту, розвиток виробництва, орієнтованого на внутрішній ринок, в тому числі імпортозамінних галузей, підвищення рівня зайнятості населення і кваліфікації кадрів, розв’язання соціально-економічних проблем.

Основними передумовами створення СЕЗ в прикордонних регіонах є: вигідне транспортно-географічне положення, наявність трудових ресурсів, наявність транспортної, виробничої ї соціальної інфраструктури, наявність умов для розвитку рекреаційної сфери.

В Україні діють спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування. З метою прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів України вважаємо за доцільне одночасне створення кількох експериментальних зон, різних спрямувань, для того, щоб відпрацювати новий механізм господарювання.

Використана література:

1. Соїна Є. ВЕЗ як фактор ринкової економіки // Економіка України. – 1994. - №4. – с.34-41

2. Управление развитием производства: опыт США / Под ред. Васильева Ю. – М.: Экономика, 1998. – 239с.

3. Xiangming Chen: The evolution of free economic zones and the recent development of cross-national growth zones // International Journal of Urban and Regional Research. – 1995. - №4. – p.593

4. Вільні економічні зони. Міжнародні аспекти / Пер. з англ. Я.Войтака, О.Білкуна. – К.: Дніпро, Основи, 1993. – 447с.

5. Вільні економічні зони: Навчальний посібник / І.Ю.Сіваченко, Н.О.Кухарська, М.А.Левицький; Одеський державний економічний університет, НАН України: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. – К.: Дакор; Алеута, 2002. – 476с.

6. Семенов В. Маквиладорес как форма СЭЗ в Мексике. – Свободные экономические зоны в Латинской Америке. – М., 1996, с.46-47.

7. Климко Г.Н., Ананьїв В.О., Васильєв О.Н. Північноамериканська економічна інтеграція: досвід для України. – К.: ВІУіЗ, 1999. – 253с.

8. Бєлєнький П., Мікула Н. Формування та розвиток системи міжрегіонального та транскордонного співробітництва а Україні // Регіональна економіка. – 2001. - №3. – с.61-73

9. ВЕЗ як форма регіонального розвитку. Тези міжнародної науково-практичної конференції 5-7 квітня 1994 року м.Чернівці, 1994. – Ч.І. – 95с.

10. Загородній А. ВЕЗ: світовий досвід створення та функціонування // Економіка України. – 1995. - №4. – с.28-32.

11. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування С(В)ЕЗ” від 13 жовтня 1992 року, №2673-ХІІ // Відомості ВРУ. – 1992. - №50.

12. Указ Президента України “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС” від 24 лютого 1998 року, №148/98 // Урядовий кур’єр. – 1998. - №54-55.